Світла пам'ять музиканта і Людини: річниця смерті Павла Петровича Бредуна
Рік тому, 28 вересня 2024 року, перестало битися серце Павла Петровича Бредуна – Музиканта і Людини з великої літери, чиє ім'я невід'ємно пов'язане з долею білицьких закладів культури: будинку культури та школи мистецтв. Ця дата стала днем глибокої скорботи для всіх, хто знав і шанував Павла Петровича, чиє життя було яскравим прикладом служіння мистецтву та людям.
Павло Петрович був уродженцем Полтавщини, завжди з особливим теплом згадуючи рідне село Деркачівка Новосанжарського району. Туди, де була «зарита його пуповина», він залюбки повертався, черпаючи натхнення у рідній землі.
Його життєвий шлях був сповнений випробувань і невтомної праці. У 1941 році Павло Петрович закінчив сім класів Деркачівської середньої школи. Важкі роки окупації, а потім – самовіддана праця на благо громади. У жовтні 1944 року його призвали до лав Червоної армії, де він, закінчивши командирську школу, брав участь у розгромі Японської армії у 1945 році. Демобілізувавшись у 1951 році, він повернувся до мирного життя, працюючи на різних роботах.
Справжнє покликання Павло Петрович знайшов у музиці. У 1957 році він вступив до Полтавської вечірньої школи, де здобув освіту керівника духового оркестру та фахівця по класу труби. Ще під час навчання він очолював духовий оркестр при сільському клубі, а після його закінчення був направлений до Кобеляцької дитячої музичної школи викладачем по класу духових інструментів. У 1966 році Павло Петрович продовжив свою освіту, вступивши на заочне відділення Львівського державного музичного училища, де у 1971 році успішно здобув кваліфікацію диригента хору, вчителя співів та викладача сольфеджіо.
Саме з Кобеляцької дитячої музичної школи, де 34-річний Павло Петрович розпочав свою викладацьку діяльність, почався його шлях в освіті, якому він присвятив усе своє життя. А в Білицькому селищному будинку культури він залишив своє серце, керуючи духовим оркестром.
З вересня 1973 року Павло Петрович почав працювати викладачем по класу духових інструментів у Білицькій дитячій музичній школі. Навіть після виходу на пенсію у 1988 році він не зміг залишити справу свого життя. З 1989 по 2002 рік Павло Петрович очолював духовий гурток при БК цукрового заводу, перетворивши його на один з кращих колективів області. Його невтомна праця, самовідданість та талант сприяли розбудові селищного будинку культури та збагаченню культурного життя Біликів…
Не стало Павла Петровича Бредуна… Але вдячна пам'ять людей збереже його світлий образ, гідний глибокої шани та любові. Його внесок у розвиток музичного мистецтва та культури Білицької громади неоціненний. Нехай добрий, світлий спомин про Павла Петровича завжди залишається в серцях рідних, колег, друзів, усіх, хто його знав, любив і шанував.
Вічна пам'ять… Спочивайте з миром…
